Західноукраїнський ресурсний 
інтернет-портал 
дистанційної освіти
з суспільно-гуманітарних наук
Проект Центру політичних досліджень

Людина — Громада — Регіон

Антикризова стратегія розвитку


Досвід роботи Агентства Регіонального Розвитку “Донбас” з вироблення та впровадження соціальних технологій адаптації на депресивних територіях в рамках проекту: УКР/99/004 “Соціальная адаптація звільнених шахтарів в Донбасі та підтримка розвитку громад в їхніх селищах”.
© Агентство Регіонального Розвитку “Донбас”


ЗМІСТ

Аналіз середовища трансформації
Вироблення концептуальних моделей щодо прийнятних соціальних технологій, що сприяють адаптації
Значення ідеологічних факторів. "Кризова (екстремальна) особистість"
Комунікативні стратегії адаптаційних соціальних технологій
Просвітницька робота


Аналіз середовища трансформації.

1.1. Попередній етап. На цьому етапі ставилося на меті провести аналіз "пілотних майданчиків", в рамках яких передбачалося здійснення заходів проекту. Цей етап містив, зокрема, спостереження, аналіз статистики, вибіркові інтерв'ю з місцевими жителями. Вже у першому наближенні виявилося, що вивчення ситуації може надати набагато значущу інформацію, зміст якої дозволяє істотно розширити як початкові уявлення про мету і завдання проекту, так і більш глибоко і неупереджено підходити до політики регіональних соціальних трансформацій (зокрема, які стосуються заходів з планування і здійснення програм з реструктуризації вугільної галузі в Донбасі). Зокрема, було прийнято рішення поглибити аналітичний блок проекту аналізом повсякденного життєвого світу мешканців шахтарських селищ, їхньої свідомості, стійких уявлень про хід подій, своє місце в них тощо.

1.2. Багатомірна діагностика територій стала логічним продовженням попереднього етапу і протягом виконання завдань проекту стала своєрідним відгалудженням і автономним напрямком проекту. Багатомірне дослідження (типу гуманітарної експертизи), містило в собі соціологічне дослідження (анкетне опитування) одного з селищ поблизу закритої шахти, аналіз сімейних біографій, спостереження під час тренінгових заходів і "круглих столів" та ін. Таким чином, був здійснений багатофакторний (соціально-економічний, соціально-психологічний, соціологічний) аналіз, який надав можливість створити адекватне уявлення не тільки про існуюче "статистичне" становище (воно не викликало особливих запитань), але й про настрої людей, їхні типові особистісні риси, ціннісні орієнтації тощо. Це дозволило більш чітко поставити проблему проекту і виробити адекватні, як на наш погляд, підходи для її вирішення.

1.3.Моніторингові дослідження ставили на меті здійснення поточних спостережень за ходом реалізації заходів, змінами, проблемами тощо.

На початок


Вироблення концептуальних моделей щодо прийнятних соціальних технологій, що сприяють адаптації.

2.1.Першопочатковою ідеєю проекту була розробка заходів, які призвели б до пом'якшення соціально-економічних умов і наслідків реструктуризації вугільного сектору в Донбасі. Ця ідея зберігалася у якості стратегічної, але механізми її реалізації належало створити і випробувати.

2.2. Постановка проблеми. На основі здійснених діагностичних заходів було сформульовано базисну гіпотезу, яка дозволяла певним чином переглянути існуючий досвід сприяння соціальній адаптації в рамках депресивних територій. Сутність цієї гіпотези полягала в тому, що основні проблеми, пов'язані із процесами примусової адаптації жителів до нових умов існування, полягають не у безробітті або економічних проблемах як таких (хоча вказані проблеми носять кричуще гострий характер), а у руйнації і нестримній деградації соціального середовища, розриві і розкладі мережива соціальних зв'язків, які утворювали живу соціальність, в якій раніше відбувалася повноцінна соціалізація людини, формування її позитивних соціальних цілей, вибір життєвого шляху і відносно повна і "логічна" реалізація себе, що більш-менш відповідала поширеним і усталеним уявленням про справедливість.

Таким чином, головна умова особистісної адаптації була сформульована як регенерація здорової соціальності - поновлення зв'язків між громадянами з метою "пророщення" середовища їх мешкання комунікативними каналами (між самими громадянами, між громадянами і місцевою владою, між громадянами і "зовнішнім світом тощо), залучення їх до свідомого участі у власних справах, формування в них позитивного свідомого ставлення до змін, - і, нарешті, іннституціоналізація цього комунікативного середовища у вигляді життєздатної (стійкої, самодостатньої) громади як місцевої територіальної асоціації.

2.3. Розробка і апробація соціальних технологій адаптації. Цей компонент реалізації проекту передбачав опрацювання існуючого досвіду використання адаптаційних моделей на основі різних форм комунітаризму. Було з'ясовано, що створення місцевих територіальних громад мусить виступати системоутворюючим осердям трансформаційно-адаптивних стратегій у розвитку старопромислових регіонів, - адже саме на основі інституціоналізації новоствореної громади існує принципова можливість провести "інвентаризацію" депресивного ландшафту, врахувати усі наявні матеріальні ресурси і можливості, створити банк даних щодо кадрових можливостей громади, зокрема, виявити потенційних лідерів (впливових і ініціативних людей). Проведенню заходів з виявлення і залучення лідерів-організаторів певною мірою сприяли діагностичні заходи, в ході яких було отримано низку цінних відомостей щодо специфіки ситуацій на місцях, можливі напрямки розвитку місцевих ініціатив, сприятливі і гальмуючі чинники, формальних і неформальних лідерів.

Проведення пілотних впроваджень адаптаційних заходів включало в себе селекцію (відбір) команди лідерів (як актуальних, тобто вже зайнятих адміністративною роботою або самозайнятих, так і потенційних, які ще не мали можливоті перевірити себе на терені суспільної активності); проведення тренінігів з ними; налагодження первинних стосунків у просторі майбутньої громади; моніторинг і подальше коригування діяльності.

2.4. Узагальнення і концептуалізація адаптаційної моделі. В процесі здійснення багатомірної діагностики і пілотної апробації адаптаційних технологій стало вочевидь ясно, що вектор адаптаційних заходів мусить бути визначений заздалегідь і він мусить виступати основою цілісної системи заходів. Без чіткого визначення такого вектора принципово неможливо здійснювати заходи, що сприяють самозайнятості, розбудовувати пункти консультацій, проводити перенавчання та ін.

Окремі розпорошені і не об'єднані цілісним задумом заходи в принципі неспроможні виконати бажану функцію пом'якшення соціальних наслідків закриття шахт, - а у разі отримання певного первинного ефекту він (ефект) завжди виявляється короткочасним і неглибоким. Нами було встановлено, що окремі адаптаційні заходи, спрямовані на окремих індивідів, приречені на хронічні невдачі саме внаслідок глибоких ідеолого-психологічних причин, кризи життєвих цінностей, яка глибоко вкорінилася протягом останніх років.

Більшість "разових" заходів (як про це свідчить негативний досвід діяльності різних фондів і НДО в регіоні, а також власний досвід АРР "Донбас"), незважаючи на витрачені кошти, не давали стійких обнадійливих наслідків, - була відсутня креативна системоутворююча стратегія, - той самий вектор, який давав би спільний орієнтир щодо усіх інших поточних заходів. І, що дуже важливо, така стратегія повинна враховувати соціальні настрої (і більш глибокі і консервативні ментальні характеристики) населення.

Таким чином, в процесі реалізації завдань проекту чітко вимальовувалась і згодом кристалізувалася стратегія локальної адаптації через посередництво залучення людей до формування структур місцевої територіальної громади і участі в її діяльності.

Головні завдання такої стратегії мислилися як ланки єдиного плану (з урахуванням усієї практичної складності його практичного втілення):

На початок

Значення ідеологічних факторів. "Кризова (екстремальна) особистість".

3.1. Актуальність дослідження ідеологічного підгрунтя кризового середовища. В межах поведінки, яка визначається пристосуванням до умов жорстко-примусової адаптації до нових (і для переважної більшості мешканців селищ - вкрай небажаних) умов існування, розбудова громади і започаткування відносин комунітарності передбачало врахування болісно-нездорової соціальної свідомості, негативістських установок щодо законів, низької самооцінки (ледь не зневаги до своїх можливостей і потенціальних перспектив). Вивченню домінуючих соціальних настроїв і орієнтацій було присвячено відповідні дослідження, значення яких виходить за межі власне даного проекту і може привернути увагу усіх, хто займається формуванням засад антикризової стабілізаційної політики.

3.2. Основні характеристики кризової свідомості знайшли відображення у матеріалах досліджень в рамках проекту. З'ясовано, що головним джерелом депресивності світосприйняття мешканців шахтарських селищ виступає власне не закриття вугільного підприємства (престиж важкої і небезпечної шахтарської праці істотно знизився за останнє десятиліття, давали взнаки і хронічні невиплати заробітної платні), а перш за все повна вдсутність якихось альтернатив безрадісному, глибоко гнітючому існуючому становищу. Безробітні ("звільнені") шахтарі і члени їх сімей відчували себе відверто покинутими напризволяще. В умовах неспроможності і небажання влади (а також структур компанії УДКР) передбачати і захищати права рядових пересічних трудящих, останні змушені самі шукати ті або інші способи адаптації (активної чи здебільшого пасивної) до ситуації, яка склалася.

Деяка частина сприймає найбільш ефективним способом відновлення своїх прав гроші ("усе продається"), ще дехто (не більше 5-7%) схильний до використання сили чи насильницьких форм вияву протесту і незгоди. Ті, в кого нема ані грошей, ані сили, ані "зв'язків", взагалі не здійснюють ніяких дій по відстоюванню власних прав. переважна більшість людей дотримуються думки, що ніхто не допоможе (і не допомагає) їм особисто, а самі вони також не можуть відстояти свої навіть елементарні права.

При цьому правилом є різко-критичне сприйняття владних структур, які уособлюють для мешканців шахтарських селищ основних винуватців усіх негараздів (при цьому чим ближчою є влада з точки зору її адміністративного рівня, тим більш негативною є її оцінка), - і навпаки, практично усі респонденти (за винятком 7-9 %) відмовлялися визнати хоча б частково свою "співучасть" у формуванні безвихідного становища.

Кризова свідомість характеризується своєрідною властивістю акумулювати дріб'язкові негативні враження і фрагменти та створювати цілісний ментальний ландшафт катастрофи, в контексті якого людина відчуває себе у розпачі, безпорадності і порожнечі. Спостереження такого ж стану у сусіда, у родича, у знайомого спричиняє явище своєрідного "резонанса", коли власні негаразди і негативи тільки підсилюються і глибше вкорінюються усвідомленням того ж самого у інших.

Серед небагатьох позитивних "рештків", які в принципі можуть виступати запорукою конструктивної діяльності на терені соціальної адаптації, можна вказати сімейні цінності, елементи сусідської взаємності і солідарності. З одного боку, такі родинні взаємини є найбільш консервативними і зберігаються найдовше навіть в умовах жорстких кризових випробувань. З іншого, руйнація трудових колективів, які були головним осередком здорової (і будь-якої взагалі) соціальності у попередні часи, не призвела до розповсюдження індивідуалізму у переважно налаштованому колективістськи соціумі. Люди звично тяжіють до кола довірчих взаємин, а такі залишилися виключно на сімейному та міжсусідському рівні. Виконавці проекту вважають цю обставину певною мірою сприятливим фактором для здійснення діяльності, спрмованої на вдтворення "тканини" соціальності.

Кризові явища свідомості поглиблюються внаслідок непрофесійного підходу до заходів закриття вугільних підприємств, коли можливість участі і обговорення для місцевих жителів (в тому числв безпосередньо зайнятих на даному підприємстві) завідомо зведена до мінімуму, а частіше - взагалі нанівець.

3.3. Нагальні завдання і основні перспективи розробки і впровадження антикризової ідеології на регіональному і місцевому рівнях. Узагальнивши основні характеристики кризової свідомості (див. вище, а головним чином - у відповідних аналітичних матеріалах), ми дійшли висновку, що одним з головних джерел кризового (депресивного) стану виступає специфічна кризова ментальність. Вона стає на заваді у будь-якій справі поліпшення ситуації, пом'якшення соціальних наслідків закриття шахт та ін. Саме через це не можуть принести успіху часткові партикулярні кроки, спрямовані на окремих індивідів (оскільки вони продовжують бути зануреними у повсякденний контекст, який постійно випромінює "радіацію" депресії і зневіри, оскільки коло їх спілкування вичерпується здебільшого людьми, які "живуть одним днем" і скептично ставляться до будь-яких спроб вийти за зачароване коло суцільної деградації).

Таким чином, запорукою і необхідною умовою будь-якої (або ж скіль-небудь) успішної антикризової стратегії може бути тільки така, яка передбачає створення і розповсюдження ідеології подолання кризи, вкорінює у свідомості людей розуміння необхідності і можливості використання власних сил, можливостей і кваліфікації. Розробка засад такої ідеології - нагальне завдання, яке певною мірою вже виконується силами АРР, але така діяльність здебільшого носить поки проективний перспективний характер. Змістовне наповнення і дизайн такої ідеології перш за все визначаються:

Саме така ієрархічна (причому – "знизу – догори") побудова ідеологічних компонентів антикризової ідеології дозволяє людині свідомо інтегруватися у мережу соціальних зв'язків, відчувати себе активним агентом соціального життя, спроможним впливати на умови власного існування і майбутнє - як своє власне, так і своїх дітей. На наш погляд, подальші ідеологічні пошуки у вказаному напрямку можуть бути вельми плідними і корисними - причому далеко не тільки у старопромислових регіонах, а скрізь, де люди вражені синдромом кризової безпорадності і громадянської пасивності.
 

3.4. "Кризова (екстремальна) особистість": основні типологічні риси. В ході виконання завдань проекту була реконструйована "екстремальна особистість" (ЕО) як головна дійова особа і основний об'єкт діяльності в рамках проекту (відповідно, успішне виконання проекту мусить сприяти перетворенню такої людини з об'єкта на суб'єкта, активного "актора", "агента" власного життя).

ЕО — носій кризової свідомості (див. вище), здебільшого позбавлений почуття перспективи і неспроможний (не бажаючий) сприймати складних, орієнтованих на мйбутнє планів і проектів.

Світосприйняттю такої людини властиве тяжіння до найпростіших, близьких до примітиву, описань дійсності, він уникає складності і неоднозначності, не може сприймати дійсність багатомірно (а не у чорно-білих "кольорах"), багаторівнево. Це визначає екстремальність ЕО - вона тяжіє до крайнощів як у світосприйнятті, так і у підходах до вирішення проблем. ЕО - близька до люмпенства людина, маргіналізована, представник "андекласу" (underclass) у першому поколінні. Екстремальна свідомість - повсякденне відчуття близького фіналу, який ЕО навіть не намагається відвернути (звідси - поширення хвороб, алкоголізму, наркоманії, нехтування елементарними нормами гігієни та ін.), а іноді – свідомо наближає (в тому числі шляхом повільного, а іноді і відвертого самогубства).

Зрозуміло, що треба виходити з необхідності перетворити таку ЕО — фактичного "пасивного дезадаптанта" - на прогресивного, конструктивного адаптанта.

На початок


Комунікативні стратегії адаптаційних соціальних технологій.

4.1. Постановка питання. Зазначені вище компоненти антикризових технологій можуть розглядатися як форми поновлення комунікації та вироблення її нової якості, побудованої на повсякденній участі людини у справах територіальної спільноти. Досвід АРР дозволяє стверджувати, що велика частка існуючих кризових проблем зумовлена глибоким враженням комунікаційного середовища, руйнацією мережі повноцінних зв'язків, із допомогою яких людина здійснює свою самоідентифікацію, знаходить своє Я, шляхи і форми самореалізації, отримує підтвердження своє значущості, оточує себе колом звичного, зрозумілого і прийнятного спілкування. Раніше роль такого сприятливого соціального середовища (воно ж - джерело і середовище комунікації) виконував здебільшого трудовий колектив, який повністю поглинав людину, привчав її до звичного "розчинення" у колі собі подібних. Трудовий колектив "привласнював" людину, її час і її тіло, людина ототожнювала себе із колегами по роботі, які могли зазвичай втручатися у "налагодження життя" молодого робітника, його приватне життя, - устрій соціалістичного патерналізму із необхідністю поєднував систему соціального захисту із усюди проникаючою системою соціального контролю, який сягав і сімейного життя людини, і її життєвих намірів і орієнтацій та ін. Принаймі, людина відчувала наявність соціальної інстанції (того ж трудового колективу), із якою вона (людина) мала можливість співвіднести свої вчинки і думки, це було серцевиною традиції, за якою звичайний працівник будував своє життя - від отримування трудової книжки і першої "получки" до виходу на пенсію.

Руйнація світу трудового колективу (внаслідок закриття підрприємств) призводить до зникнення звичного "життєвого світу" радянської людини. Як писав відомий дослідник радянського способу життя С.Кордонський, "радянська людина - це комплекс властивостей, здебільше пристосовчого характеру… Вона сконструйована як самодостатня і безпорадна реальність. По-перше, вона позбавлена рефлексії і здатності до розуміння своїх власних станів. власні сумніви і пошуки для неї не існують, поки про них не напишуть у газетах. "Просто життя" для неї загадка, радянська людина не вірить у його існування і тільки у боротьбі здобуває щастя своє".

Отже, АРР ставило на меті певною мірою сприяти відновленню позитивного комунікаційного середовища у населених пунктах, обраних у якості пілотних мйданчиків. Серед головних завдань обраної комунікативної стратегії було пробудження "здатності до до розуміння своїх власних станів".

4.2. Інформаційне забезпечення проекту. Формування інформаційного середовища громади. Протягом усього часу виконання проекту АРР цілеспрямовано готувало до друку і розповсюджувало низку відповідних матеріалів, які були покликані поширити серед громадскості (перш за все мешканців шахтарських селищ) інформацію про мету, цілі і завдання проекту, познайомити людей із закордонним досвідом вирішення подібних кризових питань, інформувати людей про хід виконання етапів проекту, його виконавців. таким чином поступово виокремлювався і чітко окреслювався "комунікаційний контур" новонароджених общин (громад). Люди дедалі більше отримували відомостей про необхідність і можливість власної участі у власних справах, - це виступало важливим чинником створення інформаційного середовища громади. Перешкодою на шляху до широкого розгортання такого середовища виступав фактор, який можна сформулювати як психологічну для людей корисність "не знати правду" - таке становище, за якого пересічна людина бажає отримувати з навколишнього середовища тільки таку інформацію, яка служить підьтвердженням власних поглядів, власних позицій, власного небажання чогось міняти тощо.

4.3. Налагодження структур "зворотнього зв'язку". Першопочатково ставилося на меті створити досить стійкі структури "зворотнього зв'язку", які дозволяли б постійно отримувати інформацію про настрої і наміри людей, коригувати хід виконання проекту із урахуванням нових обставин, громадської думки та ін. таку роль виконували практично усі заходи, які здійснювало АРР: первинні соціологічні опитування, тренінги, зустрічі з громадянами і представниками місцевої влади. Основне змістовне навантаження у цьому відношенні покладалося на "круглі столи", де із громадянами-мешканцями шахтарських селищ зустрічалися не тільки співробітники АРР, але й представники компанії УДКР, вчені, представники структур влади різних рівнів та ін. В ході проведення засідань "круглих столів" люди детально інформувалися про хід виконання проекту, знайомилися із процесом становлення струкутр місцевої общини (керівники общин звичайно брали участь у цих заходах), мали можливість ознайомитися із "Бюлетенями" та іншою друкованою продукцією АРР.

Можливість виступити і висловити свою точку зору надавалися кожному присутньому, — можна засвідчити, що нехтування думкою мешканців щахтарських селищ було прикрою (хоча й цілком передбаченою) помилкою структур, які займалися проведенням заходів по закориттю вугільних підприємств.

4.4. Створення Громадянських Центрів як ключових осередків комунікаційного середовища. Вельми плідною і перспективною слід визнати апробацію ідеї з створення Громадянських Центрів (ГЦ) як осередків нового комунікаційного середовища. Згідно із задумом, такі ГЦ повинні виступати "центрами тяжіння" місцевих громадянських ініціатив, залучення людей до спільного рішення власних проблем, виховання звички до спілкування навколо болючих повсякденних проблем. Основою для розбудови ГЦ, на наш погляд. спроможні виступати колишні будинки ("палаци") культури, які сьогодні є здебільшого закритими, занедбаними і давно не виконуючими свого призначення. У попередній час вони певною мірою виконували функції залучення трудящих і членів їх сімей до мистецтва і культури, до занять у гуртках художньої самодіяльності. Але усе це було переважно реалізацією державної (точніше - компартійної) практики "керівництва" духовними запитами і вподобаннями людей, "комуністичного виховання" тощо. Тому після швидкоплинного розпаду системи комуністичного керування будинки культури позакривалися, а громадяни не виявляють жодних спроб відновити їх у колишніх функціях.

В той же час існує гостра і нагальна потреба створення повсякденного спілкування громадян, обміну думками з приводу місцевих проблем, плідного середовища, де люди у сприятливій обстановці могли б неквапливо ознайомитися з якимись інформаційними матеріалами, отримати кваліфіковану консультацію (наприклад, юридичну), займатись у групі (гуртку) для отримання нової професії тощо. Такі Громадянські Центри фактично можуть виконувати функції місцевих агентств територіального розвитку, які не тільки сприятимуть стимулюванню самоорганізації місцевого населення, але й розвитку місцевих ініціатив, а також втіленню тих чи інших ідей (проектів) в життя. Суттєво важливо, що на основі таких осередків громадянської комунікації можливо створення "клубів роботи", де люди можуть спілкуватися (на відміну від офіційних центрів зайнятості) на терені спільної занепокоєності, пов'язаної із пошуком роботи. При цьому притаманна безробітним депресія і безпорадність у таких клубах роботи (які, у свою чергу, також є формою існування громадянських центрів) поступаються місцем зацікавленості у громадських справах, різним формам участі у житті общини та ін. Іншим варіантом створення Громадянського Центру можна розглядати його створення на основі школи - на відміну від будинків культури, ці заклади освіти не припиняють своєї діяльності, систематично збирають батьків на батьківські збори. Отже, школа є звичним середовищем для приблизно чверті мешканців території, а ще більша їх частина також навчалась саме у цій школі. Певною проблемою є залучення самих педагогів до активної соціальної діяльності, оскільки представникам цієї професії такою ж мірою поширені в суспільстві комплекс неповноцінності (соціальної меншовартості), невелика спроможність шукати і бачити альтернативи безрадісному сьогоденню та ін.

Принципово важливим, на наш погляд, стала реалізація в рамках проекта задуму створення (в тому числі на базі клубів роботи, Громадянського Центру) Інтернет-центрів, які покликані сприяти людям (в тому числі і дітям, що є дуже важливим) у повноцінному входженні у сучасний комунікаційний простір із його широкими можливостями.

На початок


Просвітницька робота.

АРР здійснює широке коло заходів, покликаних поширити результати проекту, спрямованого на соціальну адаптацію звільнених шахтарів і підтримку громад в їх селищах. Зокрема, до цих заходів відноситься розповсюдження "Бюлетенів" АРР, поширення буклетів і листівок, випуск інших друкованих видань (матеріалів конференцій, збірок статей, матеріалів соціологічних досліджень тощо). Про хід виконання проекту доповідалося на низці конференцій (в тому числі міжнародних): "Громадянська освіта в Україні" (квітень 2000 р.), "Розвиток демократії в Україні" (Київ, вересень-жовтень 2000 р.), а також у статтях в регіональній періодиці (зокрема, стаття в інформаційно-аналітичному журналі "Схід", №1, 2000 р.).

На початок


Головна сторінка | ЦПД | КП ЛНУ | Програми навчання | Реєстрація на навчання | Навчальна література | Викладачі | Бібліотека | Ресурси | Новини | Книга відгуків | Пошук

 

 © Центр політичних досліджень, м.Львів, 2001. 
E-mail:cpdfd@franko.lviv.ua, Контактна інформація. 
Design: Yuri Hajduk. 
Останнє поновлення 27/07/2001 


  Оформление виз: визы в Испанию. Регистрация любых юридических лиц - регистрация ооо. Регистрация ООО. Быстро. продвижение сайта в поисковых системах Широкоформатная рекламная печать. Оперативная печать. Печать баннеров компрессор винтовой - stankomasch.ru