Частина 1. ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

1.1.  Дистанційне навчання як сучасний напрямок розвитку заочної форми навчання

У сучасній педагогічній галузі дистанційне навчання визначене як комплекс освітніх послуг, наданих широким шарам населення в країні і за рубежем за допомогою спеціалізованого освітнього середовища, заснованого на використанні новітніх інформаційних технологій, що забезпечують обмін навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, комп'ютерний зв'язок і т.д.). Процес одержання знань, умінь і навичок у системі дистанційного навчання отримав назву дистанційної освіти. Проте донині не припиняється дискусія з приводу суті таких термінів, як “дистанційна освіта”, “дистанційне навчання”, “заочне навчання”, “заочно(очно)-дистанційне навчання” тощо. Так, зокрема, апологети класичного заочного навчання власне кажучи мають рацію, стверджуючи, що заочні вузи із самого початку свого існування займалися саме дистанційним навчанням, якщо термін “дистанційне” пов'язувати лише с тою обставиною, що основну частину навчального часу той, якого навчають, проводить на великій відстані від викладача, так що основними засобами комунікації є письмові (друковані) матеріали незалежно від форми носія (папір, магнітні диски і т.п.) чи електронні засоби зв'язку (телефон, факс, електронна пошта й ін.). Термінологічні проблеми заводять нас ще далі - у глибину дискусії про розходження термінів “навчання” і “навчання”, змушуючи узагалі визнати нелегітимним термін “дистанційна освіта” (на відміну від терміна “дистанційне навчання”) на підставі того, що офіційно визнаними (сьогодні є лише чотири форми навчання: очне, заочне, очно-заочне (вечірнє) і екстернат.

У цьому контексті розумно говорити про дистанційне навчання як освітню технологію, що може бути легко інтегрована в будь-яку форму навчання. Що ж стосується технологій традиційного заочного навчання, то стає очевидною, по-перше, важливість їх як неодмінної основи дистанційного навчання і, по-друге, їхня недостатність у силу слабкого використання досягнень у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій. Однією з основних (але не єдиною) визначальних характеристик дистанційного навчання є підвищений рівень інтерактивності, що особливо виявляється у використанні мережних комп'ютерних технологій. Саме рівень використання новітніх мережних технологій (у мережах Інтернет, Інтранет, ISDN і т.п.) у процесі навчання і визначає той “вододіл”, що проходить між традиційним заочним і сучасним дистанційним навчанням. Таким чином, є всі підстави для використання терміна “заочно-дистанційна освіта (навчання)”, коли йдеться про заочну форму навчання з використанням усіх видів технологій як традиційного заочного, так і сучасного дистанційного навчання. При цьому не слід змішувати розглянуте питання з проблемою узагалі використання комп'ютерів у навчанні, створення електронних версій курсів і т.п., що в однаковою мірою має стосунок до будь-якої форми навчання.До числа основних особливостей, які технології ДО привнесли в заочне навчання, варто віднести:

• можливість інтерактивної взаємодії між викладачем і тим, якого навчають, у діалоговому режимі, що, у ряді випадків, може наближатися за формою до взаємодії при традиційному аудиторному навчанні
• швидку доставку навчальних матеріалів в електронній версії
• оперативний доступ до баз знань, розміщених у мережі Інтернет
• можливість тестування знань у дистанційному режимі
• можливість проходження віртуального лабораторного практикуму
• можливість реалізації мережного доступу до реального лабораторного устаткування
• створення “віртуальних груп” (оперативна взаємодія тих, яких навчають, між собою).