Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні: Колективна монографія. – Львів, 2001.

Зміст
Вперед
Назад


УДК 32:141.7

Олександр Сорба

МІФ ТА ІДЕОЛОГІЯ

Прекрасна складність і багатство життя кожного з нас полягає в тому, що ніхто і ніщо не існує саме по собі. Справжня незалежність, суверенність будь-якого феномену можлива лише як абстрактне поняття, місце якому у філософському словнику; а отже, як би нам не хотілось вірити в те, що життя наше - ніщо інше як наша незалежна ні від чого воля, треба визнати, що воно (життя) є всього лише черговою закономірністю, що живе за своїми власними законами і визначене, слава Богу, ще нікому не відомими детермінантами.

Людство завжди прагнуло розгадати таємницю світової кореляції, віднайти своє місце в цій складній взаємодії. Пізніше результати цих спроб назвуть міфом та ідеологією.

Чи доцільно ставити між цими двома термінами з'єднувальний сполучник, і якщо так, то яке їхнє співвідношення? Що єднає їх і в чому вони відмінні? Яке їхнє місце в сучасному суспільстві та характер впливу на нього?

Логічно було б почати з визначення двох згаданих вище понять, однак хочемо уникнути цього, оскільки таке непросте завдання потребує окремого дослідженню. Крім того, у літературі є безліч різноманітних (інколи занадто відмінних одне від одного) визначень кожного з цих термінів.

Міф є породженням роду! Саме ця первинна форма людської спільності є тим необхідним підґрунтям, що зумовило собою виникнення міфу. Рід - це непорушна цілісність, що розчиняє в собі "Я" індивідів. Індивід із домінуючою родовою свідомістю виявляє себе лише в межах роду і не існує поза ним. Індивід не те щоб перетворювався на стандартизований елемент однорідної маси, (до цього скоріше прагне ідеологія) просто він має чітко визначене місце в системі не лише суспільній, а й світовій; отже, визначенням його (індивіда) стає той глибинний символічний зміст, що він його має в цій системі, будучи однією із необхідних умов її існування. Тому міф аж ніяк не принижує, а, навпаки, підносить значення і важливість кожного індивіда в усій його неповторності. Звідси походить глибока символічність міфу, бо кожен елемент світового простору є таким же необхідним для цього світу, як і світ для нього. Значимість такого елементу, обсяг його символічного наповнення дорівнює значенню всього світу, бо всесвіт без нього перетворюється на інший всесвіт і вже не буде тим, чим він є. Через те міф ніби зливається з людиною, тобто стає способом її буття, мислення, переживання, нарешті способом її існування. Людина в міфі завжди є співтворцем цього світу, де її індивідуальна творчість, зливаючись з колективною, утворює колективне творче начало, що лише вірою своєю в символічне наповнення тої чи іншої частини об'єктивної дійсності змінює цей світ, створюючи його синкретичну модель, де поєднані елементи об'єкта та уявлення, очікування від нього суб’єкта. Отже, суб'єкт не відокремлений від об'єкта, а утворює з ним певну синкретичну цілісність. Міф ніколи не локалізується в межах однобічностей, він завжди всепоглинальний і не претендує ні на що менше, як відображення, моделювання всього одразу. Звідси походить його універсальність; він ніби є певною сукупністю непорушних, незмінних станів світобудови, в тому числі й соціального буття людини. Саме ця універсальність підносить міф над будь-якими часовими вимірами чи обмеженнями. Він описує не минуле, теперішнє чи майбутнє, а дійсне взагалі, не обмежуючи його ні часом, ні простором. Воно є дійсне саме по собі. Міф – це як спалах вічності - водночас і згадка, і пророцтво, приречений на незмінну актуальність для того, хто існує в ньому.

Заперечуючи самою природою своєю логіку світобудови, саму дійсність, що переживається свідомістю позаміфологічною, міф для цієї свідомості є глибоко алогічним та ірраціональним, бо в міфі поєднано непоєднувальне, він сам грунтується не на аналітичній доказовості, а на вірі, вірі в беззаперечну даність всього наявного, яка є єдиним критерієм істинності чи хибності всередині міфу. Однак ще раз наголосимо, що таким чином міф сприймається винютково свідомістю позаміфологічною, для свідомості ж міфологічної він має чіткішу схематичну будову.

Отже, міф є універсальним способом буття людини, її мислення, переживання нею світу, цілісною системою символів, способом самопереживання як органічної частини всесвіту, що виникає в умовах родової спільності індивідів. У середині такої системи елементи об'єкта та очікування від нього суб'єкта поєднані в певну синкретичну цілісність.

Утім з часом суспільство та індивід зазнають певних змін як у власній структурі, так і в своєму співвідношенні. Чим зумовлені ці зміни і які вони за своїм характером?

На зміну роду як єдино можливій формі людської спільності приходить моногамна сім'я, що стає первинним щодо конкретного індивіда об'єднанням. Отже, рід втрачає свою однорідність, цілісність.

Право на володіння засобами виробництва зосереджені тепер головно в середині цієї сім'ї, і не поширюються на всіх членів роду.

Як наслідок цього, виникає диференціація суспільства на ґрунті майнової нерівності.

Ця нерівність накладає свій відбиток на розподіл владних повноважень усупереч усталеним нормам та традиціям. Звідси бере початок процес відчуження влади, вершиною якого стає утвердження держави як інституту трансцендентного цьому суспільству, що існує як самодостатній організм, який скоріше протиставляється, ніж ототожнюється із суспільством. Наслідком усіх описаних процесів є відчуженість людини. Вона вже не ототожнює себе із соціумом, а протиставляє себе йому. Крім того, людина в своїй свідомості виходить за межі світової міфологічно-символічної системи світу, вона протиставляє себе цій системі, руйнуючи її цілісне сприйняття. Індивід самовизначається не через належність до певного світоустрою, соціуму нарешті; він самовизначається через взаємодію, протиставлення, суб'єкт-об'єктні зв'язки із соціумом, світом. У людини з'являється відчуття часу, історичність мислення, просторової замкнутості; вона вже не лише переживає світ у його цілісності та гармонійній довершеності, а досліджує його, уявляючи себе самодостатнім "єдиносуб'єктним" феноменом, що існує поза системою чи навіть над нею. У міфі людина, спираючись на віру, могла поєднати непоєднуване, де міф, породжений людською колективною свідомістю водночас був іманентний цій свідомості. Тепер же, коли людина зруйнувала ці міфологічні основи свого буття, зникла очевидна зрозумілість, беззаперечна даність світу, і викликало безліч запитань, відповіді на які потребують створення законів, відповідних новоутвореній людській свідомості.

Так зароджується ідеологія як спосіб пояснення дійсності, її теоретичного осмислення, що чітко окреслений часовими та просторовими межами. Тому ідеологія є безпосереднім втіленням нової свідомості, коли людина, втративши відчуття нероздільної цілісності світу, починає розглядати його по частинах, намагаючись відтворити зв'язки між ними та їхню власну структуру. Тому цілком зрозуміло, що в ідеології велику увагу приділяють саме частині, елементу цілого, саму ідеологію визначають через найбільш актуалізований елемент, частину структури. Міф же, навпаки уникає цього: його суб'єкт і об'єкт не є самодостатніми, суверенними одиницями, вони пов'язані кореляційними зв'язками. Міф визначений не сумарним змістом своїх елементів, а їхнім співвідношенням, тоді як самі елементи лише позначають те глобальне, що власне і є міфом. Це як платонівська теорія про річ та її ідею. Так ось, сама річ є більше парафією ідеології, а міф цікавить річ лише як символічне відображення загальної ідеї. Тому ідеологія є такою деталізованою, ситуативною, що строго визначена конкретними часовими рамками, просторовою межею, умовами свого існування, виникнення.

Ще однією характерною ознакою ідеології є те, що в більшості вона обмежена лише сферою людських стосунків. Наприклад, якщо міф втілюється в словах, символах та діях, то ідеологія більше апелює до функціональної взаємодії елементів, вона закрилася в світі соціального, назавжди відмовившись від світової масштабності, як доказ того, що людина пішла в себе, зруйнувавши природну гармонію з іншими частинами всесвіту.

Ідеологія, як уже зазначено, замінивши віру в незмінну даність дійсності на механізм критичної оцінки та самооцінки, як наслідок, отримала таку якість, як рефлективність, динамічність та новаційність. Ідеологія постійно ставить запитання: чи вона все ще є необхідною в своїй відповідності потребам сьогодення, і в цьому криється небезпека руйнування ідеології, бо, маючи чітко визначену, виважену, алгоритмічну природу, вона виникає як втілення людської раціональності, однак з часом існування може набути певних догм, втратити гнучкість і динаміку змінюваності, а отже відповідність сьогоденню. Ідеологія стає самодостатньою, її структура перестає відповідати ідеї мети її створення, вона сакралізується, символізується і набуває ознак міфу. Отже, ідеологія міфологізується.

Ідеологія, як перетворювальний чинник, має на меті передусім зміну об’єктивної дійсності, її позірної частини, і лише як наслідок, зміну абстрактних уявлень про стан речей. Міф же жодним чином не потребує власної оцінки з боку його носія. В міфі не ставиться питання про якісно відмінне від сучасності майбутнє, він не моделює інобуття, не містить в собі ідеалу. Місце ідеалу в цьому випадку займає сакралізована оповідь, в якій відображено норми потрібного світоустрою. Коли ідеологія шукає альтернативу, створюючи нові структури суспільства, вона ніби піддає сумніву все, що потрапляє в поле її зору, відбираючи найбільш функціонально придатні структури дійсності. Тому ідеологічна свідомість бунтівна, критична. Міф же, прагнучи до збереження головних принципів наявної в ньому світобудови, характеризується конформною свідомістю, бо це є умовою його існування. Саме це зумовлює те, що в соціумах закритого типу, які в розвитку прагнуть до однорідності, сталості, системної цілісності, часто виявляють себе елементи міфологізації, (прагнення до побудови таких суспільств є в ідеологічних конструкціях, таких як фашизм, націонал-соціалізм, комунізм, різного типу релігійних утвореннях), через використання певних архетипів, таких як мотив героя рятівника, мотив катастроф (війна, революція), мотив упорядкування, гармонізації хаосу через соціально-політичне насильство та ін. На нашу думку, значна спільність простежується між міфічним обрядом і організацією "обрядів" ідеологічних - масових акцій, демонстрацій, показових судів тощо. На думку М.Еліаде, Маркс скористався одним із найвідоміших есхатологічних міфів середземноморсько-азіатського світу - міфом про справедливого героя спокутника (в наш час це пролетаріат), страждання якого покликані змінити онтологічний статус світу. І справді, марксове безкласове суспільство і, як наслідок цього, зникнення історичної напруженості, не що інше, як міф про золотий вік, який за численними традиціями характеризує і початок, і кінець історії. Маркс збагатив цей одвічний міф елементами месіанської та іудейсько-християнської ідеології, з одного боку, сотеріологічної функцією і профетичною роллю пролетаріату, з іншого боку: останній і вирішальний бій між Добром і Злом, який легко порівняти з апокаліпсичним конфліктом між Христом і Антихристом, закінчується перемогою першого”. Елементи міфосвідомості з її культом героя, месіанізмом та есхатологією, з її ритуалом досить чітко простежуються і в авторитарних політичних режимах нашого часу.

Отже, сьогодні не можна говорити про існування міфу в його первісній формі родової свідомості. Так само не правильним, на нашу думку, є намагання заперечити будь-які прояви міфу в наш час. Ідеологія, виникнувши як форма теоретичного пояснення дійсності, ніколи не протиставлялась йому як дві протилежності, що самим фактом свого існування заперечувала б існування міфу, а навпаки, гармонійно доповнювала його, як і він її. Тому в наш вік ідеологій можна і треба знайти безліч прикладів її міфологізації, набуття певних ознак міфу. Міф і сьогодні дуже часто є способом формування нашого світосприйняття, світовідношення на рівні буденному; ідеологія - це рівень теоретично-абстрактного його (світу) моделювання, раціонального пояснення. Тому обидва феномени - міф та ідеологія - мають своє чітко визначене місце і в єдності утворюють систему варіантів самовизначення людини, формуючи способи її буття.


Annotation

Alexander SORBA

MYTH AND IDEOLOGY

The investigation has by the purpose to define a correlation of categories of a myth and ideology, and also their place in the society and the character of influence on it.



Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні: Колективна монографія. – Львів, 2001.

Зміст
Вперед
Назад



лучшие производители автомагнитол Автосервис Фольксваген. passat. Скидки!