Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні: Колективна монографія. – Львів, 2001.

Зміст
Вперед
Назад

Василь Пасічник

СУТЬ ТА СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ”

Український народ після багатовікової боротьби проти національного поневолення врешті здобув власну державу і статус незалежної державної нації. В цей поворотний момент його національної історії, який супроводжується системною кризою суспільства, зростає інтерес до національної ідеї. Саме національна ідея покликана осмислити місце, призначення і перспективу української нації на рубежі тисячоліть в контексті власного досвіду, світової історії та сучасних загальноцивілізаційних процесів, і на цій основі об’єднати та консолідувати народні маси в єдиний національний організм задля розв’язання нових надзавдань і викликів історії.

На сьогоднішній день відсутня уніфікована і загальноприйнятна методологічна модель (схема), котра б послужила засобом для інтеграції різноманітних теоретичних напрацювань українських вчених стосовно національної ідеї. З цього приводу О. Забужко зазначала, що рідко який видатний український мислитель не торкався української національної ідеї, однак і досі у вітчизняній науці національна ідея не набула чіткої кристалічно-понятійної форми як певної теоретико-методологічної системи [2,11]. В результаті дослідники довільно трактують національну ідею, а тому перед нами постає досить широкий діапазон суперечливих взаємовиключаючих різнотлумачень цього поняття. Як влучно зазначає В. Лісовий, за таких обставин національна ідея набуває ознак “так званих термінів парасольок – тобто термінів, які у різний спосіб (залежно від розуміння того, хто їх застосовує) можуть об’єднати в собі цілий набір понять" [7,5]. Як наслідок, поглиблиюється ідейно-політична криза українського національного руху, що після здобуття незалежності знаходить своє вираження в розпаді інтелектуального середовища України на ворогуючі табори, між якими точиться гостра, часом непримеренна ідейна боротьба, а також у відриві еліти від свого етнонаціонального коріння та виникненні загрозливого провалля між національною елітою та широкими народними масами.

Складність у з’ясуванні суті та змісту поняття “національна ідея” обумовлена в значній мірі її тісним взаємозв’язком з поняттям "нація". Різні народи у поняття "нація" вкладають дещо відмінний зміст, в залежності від характеру націогенези цих народів, який визначався особливостями їхнього історичного розвитку. Так, наприклад, нація в Англії, Франції та США розглядається передусім як політична спільнота, що виступає колективним суб’єктом, який володіє повнотою державного суверенітету, є основним джерелом влади і виступає своєрідним синонімом слова "народ", "населення" певного політико-територіального утворення – держави [3,35]. Оскільки в Німеччині в добу пізднього Середньовіччя не склалась централізована держава, де продовжувало існувати безліч дрібних німецьких держав, то в німецькому значенні слова "нація" робився основний наголос не на політичних складниках, а передусім, на такі характеристики як культура, мова, традиції. Це служило передумовою та обгрунтуванням об’єднання німецьких земель в єдину державу [3,36]. Трактування нації як етнокультурної спільноти перейняли від німців слов’янські народи. У 18 - першій половині 19 ст. у слов’ян (за винятком Росії) не було своєї державності, тому в слов’янських народів поняття "нація" часто ототожнювалось з поняттям етнос як культурно-психологічної та природно-біологічної спільноти, і служило обгрунтуванням для утворення власних національних держав. Тому для пояснення цього складного феномену виникли різні теорії нації: політична теорія, психологічна теорія, культурологічна теорія, історико-економічна теорія, етнічна теорія, які в основу націогенези відповідно ставлять політичний, психологічний, культорологічний, економічний чи етнічний фактор. В західній етнополітичній науці запанував "термінологічний хаос", і сьогодні "навіть фахівцям, не кажучи вже про рядових громадян, важко пробитись крізь "термінологічні джунглі", що виникли внаслідок підміни слів і понять, їх некоректного чи неадекватного застосування" [8,129]. Це, безперечно, ускладнює визначення змісту поняття “національна ідея”.

Крім цього, багато дослідників, як слушно зауважує О. Гринів, приступають до трактування національної ідеї без чіткого філософського уявлення про поняття “ідея”, котрі не мають необхідної теоретико-методологічної озброєності, а тому дискусії навколо національної ідеї часто сходять на "побутовий" рівень і набувають "квазітеоретичного" характеру [1,6]. Що стосується грунтовних досліджень, то Борис Кухта, розглядаючи національну ідею, поділяє дослідників на дві великі групи, в залежності від їх поглядів на поняття "ідея": яка розглядається як "певна самостійно існуюча форма, творчий початок всілякої діяльності", і як "відображення, правильне або неправильне, об’єктивного світу, форма розвитку дійсності" [6,348]. Перша група дослідників розділяє твердження В. Соловйова про національну ідею як певний задум Бога про націю, підкреслюючи, що окрім земного, природного світу вона спрямована також на трансцендентне, як справжню першооснову і першопричину буття. Друга група дослідників трактують національну ідею як мислену форму відображення дійсності і, як правило, обмежуються виключно соціальною і етнополітичною проблематикою, прагнучи при цьому послідовно дотримуватись наукового підходу. Тобто мова знову йде про методологічні підходи, які заперечують один одного.

Як бачимо, на сьогоднішній день відсутня готова синтетична методологічна модель на яку б можна було опертись при дослідженні національної ідеї. Різні підходи в трактуванні “нація”, “національний”, “ідея” здатні заплутати дослідника національної ідеї. Існуючі методологічні підходи нездатні охопити і теоретично обгрунтувати всі аспекти національної ідеї. Тому автор на основі робіт своїх попередників зробив спробу самостійно побудувати таку синтетичну методологічну модель (схему), визначивши суть, зміст та структуру національної ідеї як предмету дослідження.

Ф. Канак пропонує урівняти національну ідею з ідеями пізнавальних і практичних сфер [1,6]. Такий підхід дозволяє розглянути національну ідею в теоретичній і практичній площинах, демістифікувати її зміст, простежити розвиток або спотворення даної ідеї в процесі її розгортання в соціалізованому просторі і часі.

В теорії пізнання ідея (з грецької мови буквально означає "те, що видно", образ) є філософським терміном, що означає "зміст", "значення", "сутність" [11,153]. Отже ідея є найвищою формою пізнання, яка охоплює сутність предмета, явища, події чи процесу, що дозволяє інтегрувати різні, часто зовнішньо суперечливі факти в певну струнку теоретичну систему. Тобто ідея є мисленною формою сприйняття явищ об’єктивного світу, яка на основі певного теоретичного принципу узагальнює знання про різні факти і сторони того чи іншого явища, пояснює його сутність і відображає стійкі і необхідні зв'язки між цими фактами і сторонами у формі закону [11,153]. В практичній площині під ідеєю ми розуміємо певний ідеальний образ-задум, який суб'єкт має намір реалізувати в життя за допомогою практичних дій.

В пізнавальній площині національна ідея несе в собі передусім знання про глибинну сутність народу як певної духовної, природно-біологічної, культурно-психологічної та соціально-політичної спільноти. М. Бубер з цього приводу писав: "Ми говоримо про національну спільноту, коли який-небуть народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв’язок, свій історичний характер, своє становище, свої традиції і розвиток, свою долю і призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі" [2,8]. Отже національна ідея відображає внутрішню єдність, спорідненість, окремішність і відмінність даного народу від інших народів, що лягає в основу його національної ідентичності як усвідомлення свого "національного Я". Отже національна ідентичність є першим і, по-суті, центральним елементом структури національної ідеї.

Наступним важливим елементом в структурі національної ідеї, який потребує виділення і окремого розгляду, є національне покликання. Національна ідентичність і національне покликання є взаємопов’язаними поняттями, однак національне покликання має свою специфіку: національна ідентичність дає відповідь на запитання "хто Ми?", а національне покликання відповідає на інше запитання – "для чого Ми у цьому світі?". Національна ідея формує уявлення даного народу про його призначення, роль і функцію у світовому співтоваристві та місце в середовищі інших народів. Отже після самоусвідомлення свого "національного Я" і прийняття своєї національної "Я-концепції" (національної ідентичності), виділивши себе серед інших народів, тобто відповівши на запитання "хто такий мій народ (і моє "національне Я"), на другому рівні самопізнання національна ідея повинна дати відповідь на запитання – "а для чого існує мій народ, яке його призначення в світі і який сенс його існування". На цій основі у багатьох народів формується національне месіанство, яке Б. Кухта розглядає як "вибраність даної нації під якимось кутом зору" [6,350].

Національний ідеал як елемент структури національної ідеї. Осмисливши своє національне покликання нація формує свій національний ідеал, що виступає цілісним образом бажаного оптимального найдосконалішого суспільного і національного ладу, при якому найбільш повно реалізується потенціал нації та окремих її членів у всіх сферах життя. Ось як І. Франко визначав суть і значення ідеалу в суспільному житті: "Усякий ідеал це синтеза бажань, потреб і змагань близьких, практично легших і трудніших до осягнення бажань та змагань далеких, таких, що на око лежать поза межами можливого... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширшіх кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтягших жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях" [12,77]. Отже національний ідеал виступає для певного народу передусім як морально-етична вартість.

Важливою складовою національної ідеї є національні вартості та пріоритети. Національний ідеал в основному визначає ієрархію національних вартостей та систему національних пріоритетів. Вони формують життєві орієнтації для нації і людини в світі і є результатом поєднання власного та запозиченого загальнолюдського досвіду, що стало національним надбанням. У такому аспекті вдале визначення української ідеї дав А. Фартушний: "Українська національна ідея – це ієрархизована система духовних вартостей, що об’єктивно склалася у процесі етногенезу й націогенезу автохтонного населення Подніпров’я і Подністров’я і котра адекватно відображає реальні умови існування цього населення, має конструктивний потенціал, творчий (а не руйнівний) характер та скерована в майбутнє як модель суспільної організації, що спроможна і покликана забезпечити незалежній Україні належне місце у сучасній та майбутній світовій спільності" [10,29]. Національні вартості покликані регулювати задоволення духовних і матеріальних потреб та визначати оптимальне їх співвідношення й пріоритетність. Система цінностей стає фундаментом певного типу національної культури. В рамках заданої системи цінностей і культури формується спільнота людей як певна ідейна єдність з однією метою і баченням світу.

Національні інтереси є наступним важливим елементом в структурі національної ідеї. Без чітко сформульованих національних інтересів національна ідея втрачає своє практичне значення і перетворюється у відірвану від реального життя і практичної користі ілюзію. Національні інтереси – це усвідомлені на основі національних цінностей і пріоритетів національні потреби, які виступають як мета і основний мотив усієї життєдіяльності нації. Отже базою для формування національних інтересів виступають національні вартості та національні потреби. Якщо національні вартості переважно формуються в узагальнених морально-етичних (та ін.) категоріях (наприклад, Бог, Україна, добро, демократія), то національні інтереси тісно пов’язані з конкретними щоденними життєвими потребами і проблемами, які виникають при їх задоволенні. Однак відмінність національних інтересів від національних потреб полягає в тому, що ці потреби є усвідомленими, "окультурненими" і приведеними у відповідність до певної системи вартостей на основі якої і формується концепція національних інтересів у певній ієрархічній послідовності цих інтересів, в залежності від обраних пріоритетів. З цього приводу Я. Малик зазначає: "Держава ніколи не досягне всіх цілей і не втілює в життя всі національні інтереси – це неможливо. Тому потрібні чіткі пріоритети, тобто чітка ієрархія національних інтересів, цілей за їхньою важливістю" [9,295].

Національні інтереси представляють собою синтез інтересів даної національної спільноти як певної інтегрованої спільноти, де окремі індивідуальні та групові інтереси узгоджуються і зводяться до загального знаменика, який А. Колодій визначає як "інтерес до самозбереження і самопрояву, до реалізації свого соціально-політичного і культурного потенціалу у властивій саме цій нації формі (іншими словами – до реалізації національної ідеї)"; а серцевиною національних інтересів є збереження і зміцнення національного суверенітету, що означає "повновладдя нації, оволодіння нею всіма можливостями розпоряжатися власною долею" [5,31]. Тому національні інтереси не можуть зводитись лише до якихось соціально-економічних, культурних та інших потреб. Вони повинні виступати як синтез, а не механічна сума приватних і корпоративних інтересів.

Механізми реалізації національних інтересів (національна держава, національна стратегія) як елемент національної ідеї. В. Кириченко визначає національні інтереси як "інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему" [4,118]. Національні інтереси реалізуються через інститути політичної системи: державу, політичні партії, громадські організації, національну церкву, як інституційні форми вияву волі її громадян. Оскільки лише держава володіє усією повнотою національного суверенітету, то саме вона є основним механізмом реалізації національних інтересів. Без національної держави національна спільнота не спроможна реалізовувати свої національні інтереси, а значить і втілювати у життя свою власну національну ідею. А. Колодій дає таке визначення національної держави: "Національна держава – це таке політично організована в межах певних кордонів суспільство, яке утворилось внаслідок політичного самовизначення окремого етносу (або в деяких випадках, поліетнічного народу), що консолідується у політичну націю, здобуває незалежність і створює суверенну владу на своїй етнічній території" [5,33].

Завдання національної держави є "переведення (трансляція) цінностей і співставлення з ними національних інтересів у конкретні цілі внутрішньої та зовнішньої політики" [9,295]. При врахуванні співвідношення політичних сил як всередині країн так і на міжнародній арені, а також прогнозу про ймовірний розвиток подій, органами державної влади розробляється стратегія національного розвитку, що є програмою дій, в якій окреслюються цілі і завдання національного розвитку, визначаються основні напрямки діяльнсті та пропонується система стратегічних і тактичних рішень, від послідовності втілення яких і залежить реалізація національних інтересів.

Наприкінці розглянемо національну безпеку як елемент національної ідеї. Національна безпека тісно пов’язана з реалізацією національної ідеї в життя, що знаходить своє вираження у виявленні і усуненні загроз національним інтересам, збереження національних цінностей, подолання ентропії (невпорядкованості, хаосу) в суспільстві та забезпечення злагоди і консолідації народу як ідейно-політичної спільноти. Я Малик визначає національну безпеку як "стан захищеності від внутрішної та зовнішньої загрози життєво-важливих інтересів особи, держави і суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного устрою, культурних цінностей, усього, що становить основу матеріального та духовного життя держави" [9,292]. Національна безпека є системою заходів, які покликанні забезпечити оптимальне функціонування національного організму та захист його від внутрішніх дисфункціональних станів і зовнішніх деструктивних впливів, що підривають життєдіяльність нації.

Дотримуючись синтетичного підходу до аналізу національної ідеї як єдності теоретичної і практичної сфер людської життєдіяльності, визначемо зміст цього поняття, що включає в себе наступні аспекти: національну ідентичність, національне покликання, національний ідеал, національні вартості і пріоритети, національні інтереси, механізми реалізації національних інтересів (національна держава, національна стратегія), національна безпека.

Визачення змісту поняття “національна ідея”, дозволяє одночасно з’ясувати суть поняття “нація”. Нація – це інтегрована на основі спільної національної ідентичності, вартостей та життєвих пріоритетів спільнота людей, яка усвідомлює своє окреме покликання в світі, прагне за допомогою держави втілити в життя свій національний ідеал, реалізовувати власні національні інтереси, забезпечити своє самовідтворення і самозбереження та захистити себе від внутрішніх (дисфункціональних станів) та зовнішніх (деструктивних впливів) загроз, що здатні підірвати життєдіяльність даної спільноти і окремих її членів.

Запропонований нами методологічний підхід покликаний синтезувати і структурувати усю інформацію про націю і національну ідею, узагальнити історичний досвід та ідейно-теоретичну спадщину народу і сформувати на цій основі національну концепцію й національну ідеологію, яка б задовільнила потреби української нації в постіндустріальну епоху.

Національна ідея, національна ідеологія і національна концепція тісно взаємов’язані між собою. Водночас, кожнє з названих понять має свою специфіку. Часто ці поняття ототожнюються, що приводить до підміни змісту які в них вкладені. Тому необхідно з’ясувати чим національна ідея відрізняється від національної ідеології і національної концепції, і в чому полягає їх зміст та специфіка.

Національна концепція є детально розробленою і впорядкованою системою знань про націю. Національна ідея тут виступає стриженем, що пов’язує суперечливі емпіричні факти в певну теоретичну систему. Національна ідея є ядром, основою національної концепції, а не самою концепцією. Тому можуть існувати декілька різних теоретичних концепцій, які побудовані на основі української національної ідеї, однак при цьому вони переважно відображають і розробляють більш менш повно ті чи інші її аспекти (наприклад концепції українського лібералізму, консерватизму тощо).

Національна ідея також виступає стрижнем певної ідеологічної системи, яка не тотожна повністю ідеології, оскільки остання ставить перед собою не стільки пізнавальні, а передусім політико-практичні цілі. Це артикуляція і агрегація національних потреб та інтересів, обгрунтування завоювання, використання і легітимізацію нацією політичної влади, використання її для реалізації своїх національних інтересів.

Отже, національна ідея - це мисленна форма сприйняття глибинної сутності свого народу, в якій відображена його духовна першооснова, мета, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує собою все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Характер цієї ідеї визначається менталітетом народу, ступенем розвитку його духовної й матеріальної культури, статусом на міжнародній арені, і завданнями, які становить перед ним та чи інша історична епоха. Вона проходить складний процес становлення, розвитку, заперечення та синтезу своїх форм, оскільки сформульований в ній національний ідеал піддається коригуванню часом і наповнюється новим історичним змістом.

Література

1.Гринів О. Українська національна ідея як засіб національного самоусвідомлення. - //Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Випуск 1. - Львів: Інститут народознавства Національної академії наук України, 1999.
2. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. - К.: Наукова думка,1992.
3. Касьянов Г.В. Теорія нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999.
4. Кириченко О. Національні інтереси (форми вияву) //Мала енциклопедія етнодержавознавства /Редкол:Ю.І. Римаренко (відп. редактор) та ін. – К., 1996.
5. Колодій А. Нація як суб’єкт політики. - Львів: Кальварія, 1997.
6. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - К.: Генеза, 1994.
7. Лісовий В. Перший в Україні системний виклад теорії нації і націоналізму // Вступне слово до книги: Касьянов Г.В. Теорія нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999.
8. Основи етнодержавознавства /За ред. Ю.І. Римаренка - К.: Либідь, 1997.
9. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б.Кухти.Ч.4: Міжнародна політика. - Львів:Кальварія, 1999.
10. Фартушний А. Національна ідея як динамічна система духовних вартостей// Українська національна ідея: реалії та перспектива розвитку. Випуск 1. - Львів: Інститут народознавства Національної академії наук України, 1999.
11. Философский словарь. /За ред. И.Т. Флорова - М.:Издательство политической литературы, 1991.
12. Франко І. Поза межами можливого //Вивід прав України - Львів, Слово, 1991.



Annotation

Vasyl Pasichnyk

In this article it was made an attempt to determine the content of the national idea, to investigate the concept and structure of this notion. Tte author proposes his own model, wtich would serve as a methodological basis for searching of the Ukrainian natioal idea.



Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні: Колективна монографія. – Львів, 2001.

Зміст
Вперед
Назад



Такси-Ладья. Http://www.taxi-ladya.ru. Сдача отчетов бухгалерские услуги заключение результаты ринопластики