10 років узад

Від нині літ десять узад зробилася геополітична чудасія. Український кулик дістав до рук шмат власного совкового багна і заходивсь із небаченим запалом самостійно його хвалить. Оспівування „незалежности“ протягом кількох психологічно найважчих років раптового і невпинного зубожіння зробило задуману справу: сьогодні жоден Кравчук навіть з найпотужнішим „адмінресурсом“ не наважився-б ґарантувати 90,2% „за“ на повторному референдумі щодо виокремлення української території з-під Р´осії. Ідея державної окремішности успішно дискредитована.

Але почнім з початку. Людині властиво тішити себе думкою, що приємні випадки у її житті, – особливо ті, до здійснення яких вона зовсім не прикладала рук, – зумовлені увагою Вищих сил до її дрібної долі. І що ця увага виливається час од часу черговим „чудом“. Чуда дійсно трапляються, тільки, що не слід зараховувати до них таких подій, для яких існує цілком раціональне пояснення. Дві речі передували так званому „розпаду“ СССР, а, властиво, вповні контрольованому фазовому переходу. Перше те, що Командно-адміністративна система себе вичерпала, як політичний уклад метрополії (але не колонії). Другим є те, що в товариських перегонах з Америкою в галузі засобів стратегічного озброєння Совєти зазнали, хоч і тимчасової, але глибокої поразки. Як відкуп за поразку, Хаммер і Сорос зажадали від Горбатого з Райкою контрибуції натуроплатою. Яка і була виплачена отарою з дванадцяти овець. Ця отара мала бути відведена до нової кошари з новими пастухами та досить ориґінальними засадами „ринкових“ відносин і „людських“ прав, які мали бути поширені на кожну вівцю. Ориґінальність цих „ринкових“ відносин і „людських“ прав, в порівнянні з европейськими, полягала і далі полягає в тім, що перепродується не честь окремої людини, а гідність цілих націй прямо на гуртовні. Смішно припускати, що якійсь окремо взятій вівці, нехай навіть більше за иньших зараженій червоною чумою, чи то покупець, чи продавець дозволять звернути на окремішню стежину, яка-би вивела її на здорове пасовисько з лічничою травичкою. Про що і було свого часу недвозначно оголошено як президентом Бушом-старшим, так і Залізною леді.

Існувала ще одна, чисто внутрішня, проблема. Комуністичній партії потрібно було, не відкриваючи власних сейфів з грішми, позбутися необачно взятих на себе в 1917му році зобов'язань. Які зовсім уже безвідповідально були підтверджені Микитою Хрущем на XXIIму з'їзді КПСС. Партія мала якось пояснити совковій голоті, що від нині вона не вибирається „на шаро“ наливати 100 грам, ще й додавати закусь гнилими оселедцями просто взамін п'яного р´осійського патріотизму, чи хоча-б совкової лояльности. Для здійснення такого, для иньших народів, вельми небезпечного переходу, придумана зостала „Перестройка“.

В межах окремішньої української території, на відмінно дав собі з названою проблемою раду так званий „перший“ Президент. Всі совєтські рублі було чемно зібрано і відіслано до Москви. Про всяк випадок, – разом з тактичними ракетами, аби зденервований н´арід не почав-було ними вимахувати. Зайва обережність. Н´арід на той час вже зостав заляканий примарою кровопролиття остаточно і назавжди. Щодо пенсійного фонду, напрацьованого Українцями як в Україні, так і по Сибірах, то виглядає, що „перший“ теж добре знає, куди він щез. В результаті партія вийшла сухою з води, а її золото щезло не менш таємничим чином, як золото Полуботка.

Хоч президент Горбачов і заявляв у своїх публічних виступах, що „совєтського народу боятись не слід, бо це вже не той народ“, для певности щодо гладкого перебігу епохальних змін, гідних державного ґенія Лєніна чи Сталіна, додаткові попередні дослідження на предмет стійкості процесу зовсім не виглядали зайвими. Чорнобильський експеримент підтвердив певність Президента СССР у відданости українського народу своїй долі. Бо якщо-би щось подібного сталося десь у році 1648му, то води Прип'яті замість здохлої риби понесли-би членів Політбюро. Нині очевидно, що жодна Іванка-Лучниця не має найменших шансів в українського народу, як показав додатковий експеримент з арештом Юльки Несамовитої. Так що підсадні „націоналісти“ можуть спокійно продовжувати обклеювати міські мури кольоровими образами з Жанною д'Арк в лицарських обладунках. Для втіхи серцю.

Залишалася іще евентуальна загроза невеличкої неприємности з боку так званих „українських буржуазних“. Як висловився академік Сахаров, „нам заважатимуть різноманітні націоналісти, та ми повинні твердо прямувати вибраним шляхом“. Хтось думає, що так звана перша українська оксамитна революція (друга мала відбутися цього року напровесні) почалась в Галичині. Це не так. Бунт почався у Черкаській області, коли н´арід перепинив на ш´осі легкове авто секретаря обкому і вчинив над ним наругу (над автом, очевидно). Для недопущення поширення бунту ідею революції було перенесено до Галичини, – яку завжди можна скомпрометувати перед материковою Україною, звинувативши в нетрадиційних нахилах, – і передано до рук „буржуазних“. „Буржуазні“ блискуче зіграли свою роль тричі. За першим разом – придушивши з зародку клич „Геть окупантів!“, що стихійно виник в часі львівських вуличних походів, і замінивши його гаслом „Єдність“. Оскільки Рух був, фактично, єдиною масовою протестною силою, то слово „єдність“, слід мислити, мало означати єднання з другою відчутною силою – „націонал“-комуністами, або, простіше, нуменклятурою. Що й відбулось після перемоги демократичних сил на місцевих виборах у Галичині.

Аби скористати з вислідів боротьби, потрібно дуже вміти уловити момент, коли з неї вицофатися. Це був другий блискучий стратегічний хід „національно“-демократичних сил. Від 1990го року у Львові настав спокій.

Втретє оці самі сили блискуче виконали одведену їм місію на виборах до Верховної Ради у 1998му році, коли Рух ціною власної поразки не допустив переступлення КУНом п'яти-відсоткової межі. Очевидно, „націоналістам“ ота межа не дуже була й потрібна, бо в противному разі вони-б знайшли компроміс із „демократами“. До речі, я не знаю більших непримиренців та зарозумілих автократів в українській політиці, чим ці самі „демократи“. Все. Далі історія перестає бути цікавою. В тім, що стосується орґанізованого націоналізму, то за час існування в Україні він, на превелике розчарування, повністю підтвердив свій, означений ще Совєтами, характер: „дрібнобуржуазний“. З притиском на першому складі.


ЗМІСТ

 

НАСТУПНИЙ РОЗДІЛ


На головну Бібліотека  Політ-бібліотека
лазерная эпиляция мужская